Я ніяковію, верзу якісь дивні несінитниці поруч з тобою. А коли мовчу то чую стукіт шаленого серця у грудях. у тебе такі теплі руки, що хочеться, щоб ти мене обійняв - зігрів, відігрів своїм теплим диханням. Я мовчу, я так довго мовчу, бо якщо я розтулю свого рота, то мені здається я вибухну мильйонами кольорових скелець відтого що ти поруч, від того, що ти такий мовчазний, від твого гарного голосу. Але мовчати довго не виходить і я говорю, потоком ллються слова, бо втримати почуття в собі майже не виходить. Я з пересердя відкриваю вершки не з того боку, ти відбираєш у мене пластмасову чарочку з ними - допомагаєш. В мене тремтять пальці - я дужче стискаю в руках стаканчик з кавою. Помічаю твої дву футболки під теплим светром - два моїх улюблених кольори помаранчевий і жовтий. згадую літо і соняшники. Тепло розливається по всьому тілу. Я проводжаю тебе на Київ, так хочеться розплакатися вголос, замість цього я жартую і питаю про твій диплом. Ти відповідаєш я вслухаюся в голос і думки розбігаються навсебіч. Не виходить зібратись до купи, коли ти обіймаєш мене на прощання я забуваю, як дихати і поспішаю вийти, бо не вистачає повітря, я хапаю мороз ротом і відвертаюся, втікаю поспішно на зупинку. Діставшись додому тролейбусом, я довго ще не можу заснути від враження тобою. Я просто хочу написати: повертайся скоріше, без тебе в Сімферополі порожньо!