Стрічка в волоссі, спідниця розлітається сонечком. Руки вимальовують якісь небесні асани, чи то просто малюють невидимі руни в повітрі. Очі всміхаються оточуючим. Ти танцюєш. Скільки я бачила таких як ти. Веселих і легких танцівниць вдень і вночі, і зовсім пізно, коли ніхто не бачив з пером за столом, за друкарської машинкою, за компом ви писали те що відчували. І слова вимальовували птахів, або зустрічі, або ж ніч і політ. Майстрині, чарівниці. А я от сиджу звичайна собі киця і примруживши око, дивлюся на твій танок. Сонечко гріє моє хутро, а я згадую заметіль і танок іншої дівчини, такої ж як ти вона танцювала навіжено і шалено, закликаючи воїнів на битву. Мій Бог у вигляді безхатченка підходить і бере мене на руки. Посміхається в свої вуса і бороду. А ти закінчуєш свій танок вклоняєшся видимим і невидимим глядачам.