Небо розриває блискавка, хмари насуваються темними почварами на нього. Бог змінює напрямки, блукає колідорами, стрибає по світах і сміється ніби в угарі. Вона нерухомо спостерігає за ним - за своїм Богом. Кішка лежить на даху, дивиться примруженим очима на його шаленість і на важке імлисте небо, поводить вухами від надгучного, нелюдського, ультразвукового крику і чекає. Чекає, коли він вгамується. Богу набридає він легенькою хмаркою приземлюється на краєчок даху і сідає поруч з кицею, чеше її за вухом, дістає з-за поясу помаранчевого кардігану зелену трубку і робить затяжку, випускає дим в вигляді метелика. Метелик спочатку прозора ледоь обмальована хмаринка, потім контури стають чіткіще, крильця його набирають кольору червоних ягід і ось метелик спархує крильцями і летить. Бог посміхається в червоні вуса і випускає ще декілька метеликів. Кішка сідає йому на коліна, ретельно топчеться і впивається кігтями з усієї сили, ніби кажучи- ось тобі за те що залишив мене, ось за те що так гучно кричав, ось тобі за всі мої хвилювання. Нарешті умощується і лягає. Бог гладить кішку від вух по самій спині, киця вдячно муркотить. Небо розвиднюється і сонечко привітно посміхається навколишнім. Що ж буря минула і люди знов виходять з своїх домівок, прочиняють вікна, найпершими на вулиці висипається дріб'язок дітлахів, які гучно починають у щось грати, потім з магазинів виходять випадкові перехожі і приязно розмовляють один з одним. Киця відкриває одне око дивиться на сонце, яке на всю силу променів гріє землю і чи то відблиск, чи справді сльоза майорить в нім.