Хтось пише цікаво, я просто пишу для того щоб було. Хтось вичитує та розбирає тексти? я ж просто видаляю їх знищую, не вагаючись. Хтось багато зазирає в минуле, я живу теперішнім. Навколо мене так багато людей і подій, ніби Всесвіт хоче, щоб я не замислювалася, підкидує нову їжу для роздумів, нові зустрічі. Життя занадто багато дає мені, але я не відстаю і даю життю натомість сторицею. Можливо хтось скаже, що все треба робити поступово, але вибачте я так не можу. Кіт лежить біля моїх ніг і спить, годинник неспішно цокає, нарешті я маю сорок хвилин спокою від людей. Я на самоті. Відкриваю документ з текстом і починаю писати....
четверг, 11 апреля 2013
Мама знов ображається.
-Оля ти поїла?
-Мамо, я не хочу.
-Ти нічого зранку не їла.
-Мамо, я їла.
-Салат хіба це їжа?!
-Мамо-о-о- протяжно починаю.
-Я ж тобі добра хочу.
І виходить закриваючи двері. Хіба я винна, що я мало їм, коли їла багато я теж була винна. Мамо я знаю, що ти стараєшся, я тобі навіть це постійно кажу, але тобі все одно потрібні підтвердження, що ти не дарма стараєшся. Я втомилась. Маленьки домашні образки, треба буде їх намалювати.
-Оля ти поїла?
-Мамо, я не хочу.
-Ти нічого зранку не їла.
-Мамо, я їла.
-Салат хіба це їжа?!
-Мамо-о-о- протяжно починаю.
-Я ж тобі добра хочу.
І виходить закриваючи двері. Хіба я винна, що я мало їм, коли їла багато я теж була винна. Мамо я знаю, що ти стараєшся, я тобі навіть це постійно кажу, але тобі все одно потрібні підтвердження, що ти не дарма стараєшся. Я втомилась. Маленьки домашні образки, треба буде їх намалювати.
Сказати угу, ніби то щось розумієш. Не розуміти цього: обіймати це для певного коло людей. Та й добре, зараз іду лягати спати, бо завтра о півн на пяту треба вставати, працювати. Працювати, багато працюю. Забагато чубак сьогодні було на роботі. Я хочу на море і до вогнища і щоб гітара і солоне повітря і палатка помаранчева, як апельсин. І щоб не було соромно, щоб ніхто не дивився читати щось своє з улюбленого її, і обіймати досхочу, лежати на її колінах і дивитись на зорі. Як мало потрібно для щастя, або так багато і літо ще не скоро - ще два місяця до літа.
среда, 10 апреля 2013
Насправді це так просто бути вдячним. Я вдячна за оточуючих мене людей, я вдячна за людей, яких зустріла і ще зустріну. Вдячна за будильник зранку, який волає о 5-ій значить я жива і можу творити. Це дуже гарно, коли у тебе є це вдячність і поки ти вдячний хоч комусь у цьому світі, то ти людина.
вторник, 09 апреля 2013
Писати це так само як і дихати.
Цілувати горнятко з кавою вранці.
Маленькими ковтками виціджувати
Кохати це теж саме що і жити
Так само просто для неї, як дихати
А я не можу без неї ...
Цілувати горнятко з кавою вранці.
Маленькими ковтками виціджувати
Кохати це теж саме що і жити
Так само просто для неї, як дихати
А я не можу без неї ...
понедельник, 08 апреля 2013
Вона забагато пише в своєму блокноті, ЗАБАГАТО! Шеф називає її лунтіком і дві години розповідає, що взагалі її не розуміє, вона посміхається і вислухує його. Вона дуже обережна в стосунках, вона любить свого кота. Її дім там де її чекають, вона можливо киця каже її близька подруга. Вона просто іноді забагато пише в своєму блокноті... Її просто потрібно бути з коханою, і вона живе: просто кохає, дихає, пише в блокноті, читає, думає - просто живе!
воскресенье, 07 апреля 2013
Сиджу на дивані намагаюся правильно і зручно облаштуватись, ричу. Пю чай, їм печиво і думаю, що скоро бахнуся. Сайт дивится на мене нагло обличчям і не хоче довершуватись. А в голові ще одна ідея, ще один варіант. А я помру молодою!!!!
Всі ми обмежені в силу звичок, релігійних поглядів, дитячих, родинних забобонів. Хіба так можна жити? Ми народжуємося і з самого народження нас обмежують по гендеру. Дівчата носять сукенки і займаються витонченими професіями. Нас обмежує все кому не лінь спочатку родина, потім суспільство, потім політичне життя. Але я вірю, що можна жити без обмеженнь, просто треба знати і все, що ти все можеш і що за це "все можеш" тобі може бути.
Чекати. Очікувати. Бачити кохану і ніби маятник качнувся - бом. Образ витікає, розгалужується, сплітається і розплітається на зовсім різні частини. Натхнення народжується, бачиш все навколо гостріше. Зосереджуєшся на навколишньому і людині поруч - самоусвідолюєшся.
пятница, 05 апреля 2013
Н. - Ви такі милі, коли спите разом, ніколи не бачила, щоб отак спали разом.
Я - Дякую
Н. - Ти на роботі?
Я - Так вже на роботі.
Н.- Все добре? Ти тепло вдягнена ? Ми же підемо гуляти? Адже так?
Арр стільки питаннь по смс і все потягом хвилини.
Я - Так йдемо!
Н. - Знаєш, коли я побачила, як ви спите то повірила, що все буде добре.
І потім ще достобіса смс. Поговорили)
Я - Дякую
Н. - Ти на роботі?
Я - Так вже на роботі.
Н.- Все добре? Ти тепло вдягнена ? Ми же підемо гуляти? Адже так?
Арр стільки питаннь по смс і все потягом хвилини.
Я - Так йдемо!
Н. - Знаєш, коли я побачила, як ви спите то повірила, що все буде добре.
І потім ще достобіса смс. Поговорили)
четверг, 04 апреля 2013
Скільки разів казала собі: не втручайся, не оби людям добре діло, не придумуй для них нічого, бо коли ти розписуєш детальний план дій по пунктах і розкриваєш ідею, то тебе обовязково зроблять оргоанізаторам чи координатором проекту. Нє! Оля так не може! Вона спілкується розкриває підпункти, розжовує і кладе до рота і не встигне озирнутися гоп Оля організатор. Ініциатіва можливо і не завжди має покарання, але завждимає свого ініціатора - отак!
среда, 03 апреля 2013
Д- В мене на кафедрі така симпатична викладачка!
Я - Ти до неї підкатував
Д- Думаю тобі сподобалася би.
Я - У мене є кохана!
Д - Так от можу влаштувати Вам зустріч...
СПРАВДІ?! Цікаво він колись слухає, що я йому кажу.
Я - Агов, Д. в мене є...
Д - В неї очі гарні, ти ж знаєш це моя слабкість.
Я - Ти дурень?
Д-А взагалі за тобою сумую, треба стрітися.
Отаки діалоги кожного разу
Я - Ти до неї підкатував
Д- Думаю тобі сподобалася би.
Я - У мене є кохана!
Д - Так от можу влаштувати Вам зустріч...
СПРАВДІ?! Цікаво він колись слухає, що я йому кажу.
Я - Агов, Д. в мене є...
Д - В неї очі гарні, ти ж знаєш це моя слабкість.
Я - Ти дурень?
Д-А взагалі за тобою сумую, треба стрітися.
Отаки діалоги кожного разу
понедельник, 01 апреля 2013
Він просто так більше не може! Крокує світ за очі по темним провулкам, на очах пелена сліз, руки побиті в кров. Йому не потрібна була дружба, просто кохання і вдвічі болючіше було розуміння того самого єдиного для нього хлопця. І він вдарив кулаком в стіну розвернувся і не озираючись пішов. Довго блукаючи цим морським містом в ночі, по найкрутішим його провулочкам, найтемнішим місцинкам. Ховав мерзли руки в кишені і думав, думав про того єдиного, який сказав: я розумію, але ми можемо бути лише друзями. Розуміння і співчуття дуже болюча штука, вони дають надію, що можливо, але таку примарну і тонку, що хочеться битись головою об стіну. Тому дві години блукання по місту вивели його на клуб байкерів. Нарватися промайнула думка в голові і він валяжною ходою підійшов до хлопця трохи старше за нього і сказав - Крутий байк, може покатаєш? і хтиво підмигнув.
Хотілося гарної бійки, з кровякою, хотілося себе наказати. Наказати за дурість, краще б не проводити було з ним час, краще б просто було тоді пройти повз, але ні ці очі, ці неймовірні зелені очі.
Хлопець підняв голову, майже ті ж самі зелені очі сумно-усміхнені подивилися на Дмитра.
-Добре, можу і покатати, сідай - він поплескав по сидінню байка.
-Ти мене не побєш - вирвалося у Дмитра здивоване.
-А ти хотів, щоб тобі пику начистили? - ірончіно поцікавився незнайомець.
-Еее - тільки і спромігся відповісти він.
- Гарна відповідь, мене звуть Володя і якщо ти хочеш, щоб тобі начистили пику пропоную залишитись тут і дочекатись когось іншого, або я можу відвезти тебе додому, бо ти змерз.
- Я почекаю - Дмитро засунув руки глибше до кишень і втиснув шию в курту, відвернувся від цих зелених очей.
-Ти зовсім дурень? - спитав Володимир.
-Відчепись!
-Добре - знизав плечима Володя і почав заводити мотоцикла.
-Знаєш - несподівано для себе вирішив Дмитро - а поїхали, тільки не додому.
Ранок в іншому місті, в іншому ліжку з розрядженим телефоном і кимось теплим поруч. Може буде краще не повертатися в місто чужого іноземного флоту, з чужим і таким рідним іноземцем, коли ось поруч з ним свій рідний в повному сенсі цього слова?
Хотілося гарної бійки, з кровякою, хотілося себе наказати. Наказати за дурість, краще б не проводити було з ним час, краще б просто було тоді пройти повз, але ні ці очі, ці неймовірні зелені очі.
Хлопець підняв голову, майже ті ж самі зелені очі сумно-усміхнені подивилися на Дмитра.
-Добре, можу і покатати, сідай - він поплескав по сидінню байка.
-Ти мене не побєш - вирвалося у Дмитра здивоване.
-А ти хотів, щоб тобі пику начистили? - ірончіно поцікавився незнайомець.
-Еее - тільки і спромігся відповісти він.
- Гарна відповідь, мене звуть Володя і якщо ти хочеш, щоб тобі начистили пику пропоную залишитись тут і дочекатись когось іншого, або я можу відвезти тебе додому, бо ти змерз.
- Я почекаю - Дмитро засунув руки глибше до кишень і втиснув шию в курту, відвернувся від цих зелених очей.
-Ти зовсім дурень? - спитав Володимир.
-Відчепись!
-Добре - знизав плечима Володя і почав заводити мотоцикла.
-Знаєш - несподівано для себе вирішив Дмитро - а поїхали, тільки не додому.
Ранок в іншому місті, в іншому ліжку з розрядженим телефоном і кимось теплим поруч. Може буде краще не повертатися в місто чужого іноземного флоту, з чужим і таким рідним іноземцем, коли ось поруч з ним свій рідний в повному сенсі цього слова?
суббота, 30 марта 2013
Народжується, оформлюється і ти спочатку так дивно втілюєш у життя свій задум, або чужий. Чомусь чужі задуми втілювати у життя легше ніж свої - загадка. Багато про нього думаєш, підриваєшся вранці досвітанку, шукаєш інформацію, пишеш план, щоб зробити його живим. Досить лише наміру твердого і непохитного, а Всесвіт вже сам допомагає: підкидує потрібну інформацію, непомітно знайомить з потрібними людьми, показує перспективи на майбутнє і ось Задум починає жити власним життям.Збирає до купи людей, які допомагають йому жити, надає необхідні джерела і стає цілком собі самодостатнім. Але спочатку це була лише думка, яка промайнула в чиїсь голові.
пятница, 29 марта 2013
Вона памятає істерику біля "Великої ложки", ляпас. Памятає цигарку одну на двох і змерзлі пальці, які я відігрівала своїм диханням. Києвський відділок РОВД. Туш на щоках, обкусані до крові губи. Вірші простуженим голосом в слухавку, а в телефоні ледь жевріє життя і він вимикається на найзначущому майже останньому реченні - Я кохаю тебе. І мертвий екран телефону, тоді ще Лижи. Прогулянки по ночі, вдвох за руку, я зовсім її не розуміла, але як сказав Оскар: жінка не хоче, щоб її розуміли, вона хоче щоб її кохали. Я й кохаю, тільки от вже без шкідливих звичок, без припадків ревнощів і інших отих дурниць. Але все так само: пишу багато, дивлюся на неї при нагоді запамятовую, порівнюю на наступних зустрічах, нюхаю за можливістю і мовчу, трохи метушуся і насолоджуюсь спокоєм поряд з нею. Нервую жахливо, коли не відповідає, стараюся не панікувати - панікерка бісова. Пригадується смс від друга "Олю не турбуйся гроші скнічилися, тому писати нічого на тві не буду , їду до мами. Ти не панікуй тільки."
Ховати очі за темними окулярами, або просто за окулярами на роботі, бо не виспалась. Вигадувати щось цікаве, щоб здивувати тебе і памятати інше життя. Життя з шкідливими звичками, чоловіком, який зміг розбити на мільйон дрібних скелець, з жінкою, яка зі скелець змогла зібрати мене, та жінка це була я. Дурне питання на формспринзі: Ти зустрічаєшся з дівчатами, ким ти відуваєш себе: дівчиною чи хлопцем? Я жінка, я навіть іноді вдягаюся, як дівчина.
Шокуюче зізнання: В мене б були дітки, навіть двойняшки - і ступор сестри.
Але ж я не моє минуле, тому я навчилася не озиратися назад...
Ховати очі за темними окулярами, або просто за окулярами на роботі, бо не виспалась. Вигадувати щось цікаве, щоб здивувати тебе і памятати інше життя. Життя з шкідливими звичками, чоловіком, який зміг розбити на мільйон дрібних скелець, з жінкою, яка зі скелець змогла зібрати мене, та жінка це була я. Дурне питання на формспринзі: Ти зустрічаєшся з дівчатами, ким ти відуваєш себе: дівчиною чи хлопцем? Я жінка, я навіть іноді вдягаюся, як дівчина.
Шокуюче зізнання: В мене б були дітки, навіть двойняшки - і ступор сестри.
Але ж я не моє минуле, тому я навчилася не озиратися назад...
Ти випадеш снігом в його місті навесні,
застуженим горлом будеш розповідати
йому про своє літо по скайпу
І він буде радий аж до нестями
Буде дивитись на твою ніжну беззахисну шию
Коли ти повертатимешся щось узяти
Але ти сніг і можеш розтанути
Хіба він цього не розуміє?!
Але ти не розтанеш я знаю
Бо його ж ти насправді кохаєш
Тому і не розтанеш.
застуженим горлом будеш розповідати
йому про своє літо по скайпу
І він буде радий аж до нестями
Буде дивитись на твою ніжну беззахисну шию
Коли ти повертатимешся щось узяти
Але ти сніг і можеш розтанути
Хіба він цього не розуміє?!
Але ти не розтанеш я знаю
Бо його ж ти насправді кохаєш
Тому і не розтанеш.
Всі прагнуть досконалості і не зашкодити стосунками врешті отримуючи ту саму недосконалість і шкоду, бо що? Правильно досконалість нецікава і по перше прагнучи чогось досконалого втрачаєш головне, сприйняття дійсності, а від цього йде непорозуміння. От і я - ну далися мені мої шмарклі, нє це ж як так я такою не є анє-нє. Дурко остаточно сдіагнозувала сама себе, бо що ? - знову ж таки, правильно, бо дурко. Кінець кінцем, отримала муки совесті, що я таке дурко і зустріла свій найстрашніший жах - подругу у якої н ебула на день народженні, тому півтори години чаю і розмов ти така нєхароша і бла-бла-бла, круто було в боулінгу, налаштуй мені комп, розкажи, як у тебе справи. А я ніби то слухаю, а думаю про неї, про те чи пробачила вона мені мою дурість.
Так вчора, якось нескладались думки докупи ото нарешті склалися - отако!
І музика в колонках про пристойну чашку чаю і останній куплет зачаровує:
Йдеться не про те що це виявилось правдою,
а про те що вона мені звонить вночі і робить чашку чаю мені
Щоб я уніс з собою її смутки
Забрав з собою її біль та поклав її в постіль.
Так вчора, якось нескладались думки докупи ото нарешті склалися - отако!
І музика в колонках про пристойну чашку чаю і останній куплет зачаровує:
Йдеться не про те що це виявилось правдою,
а про те що вона мені звонить вночі і робить чашку чаю мені
Щоб я уніс з собою її смутки
Забрав з собою її біль та поклав її в постіль.
четверг, 28 марта 2013
Він завжди залишає на мені свої сліди, ми ж бо друзі знаю, знаю цілковіті друзі. А його жінки і чоловіки постійно ревнують його до мене. Ми просто друзі. Він годує мене цитрусовим під час моєї розмови з коханою, тому що просто хвилюється за моє здоровя, він йде зі мною до Сільпа і цілу годину втикає в книжки і обговорює шріфти, бо ми друзі. Він годує мене булочкою в Севасі, бо ми друзі і я хочу їсти, а інші їдять канапки з ковбасою, а він знає що я таке не їм. Він залишає свій почерк в моєму нотатнику, укуси на мої шиї, бо це його прояви любові. Залишає малюнки у мене вдома. Сидить на мої кухні розсипує по столу імбир і щось розповідає. І скрізь залишаються його сліди. Я дивлюся на нього і іноді жахаюся, бо його сліди часто співпадають з моїми: я так само розсипаю імбир по столу, годую його тим що ми обидва їмо. Можливо ми занадто схожі, що закінчуємо один за одним речення, можливо у нас занадто співпадають уподобання щодо людей.
вторник, 26 марта 2013
Іноді сама не розумію чому люди полюбляють думати стереотипами, Манана каже, що так простіще жити. Хіба? Якщо ти в Криму розмовляєш українською ти обовязково екзотичний націоналіст - класна назва до речі дякую газеті такій-сякій (не люблю комерційності в постах). Іноді синя качка це просто синя качка, яка тобі сподобалась у крамниці, а не ознака того, що ти голубий, або геніальний. Дівчина на СТО це так само нормально, як і чоловік. Але нє жінка не може розбиратись в механіці це виключення, а чоловік не може шарити в вязанні крючком - скажіть це моєму дідусю, який вяже крючком і вишиває краще за бабусю.Бо йому трясця це подобається. Хіба так важко зрозуміти, що якщо людині її справа подобається, то вона в цьому майстр. Хіба так важко зрозуміти, що якщо людині щось до душі, то вона і буде до цього прагнути. Але синя качка це обовязковий признак геніальності, бо всі качки мають бути жовтенькими або біленькими.
20 хвилин на тему я підофіл, бо вона 90-то такого то, а я старший на три роки і що бла-бла-бла віскас. нє ну справді? ЦЕ справді він так думає? Та вона ж його боготворить. Але нє чоловікам треба витрахати собі мозок, що вони не пара, бо дівчина гарна, розумна і талановита. Що він її негідний, зіпсувати собі та ії життя, і мені. Але я вже звикла, що він такий. Звикла до його подекуди жіночої логіки. Приступів паніки, коли він дзвонить і каже: поговори зі мною тут катма народу. Звикла, а можливо просто сприймаю його таким як є, бо люблю з усіма недоліками і пеервагами, а недоліків повірте більше. Іноді просто хочеться підтримати його в такі миті, не словом, а просто обійняти та заварити чаю, чи ще чогось. Але не можу, бо він має навчитись бути відповідальним сам за себе, я не вічно в його житті, так само як і він в моєму.