-Я рада - вона посміхається так щиро, як може робити лише вона, ми продовжуємо розмову. Сходинки здається ніколи не скінчаться. Сонечко визирає з-за хмаринок. Вона розкуйовджує собі чуприну, як і раніше, тільки от серце вже не завмирає, але ти знов стаєш більше слухачем ніж оповідачем і ти слухаєш її. Дивишся на її нафарбовані очі і думаєш: ця зустріч була варта отого її "Я рада". Вона рада за тебе, а ти радієш за неї: вона кохана і кохає, це найголовніше для людини кохати, приймати думку, що тебе можуть кохати за те що ти це ти.