Вона памятає істерику біля "Великої ложки", ляпас. Памятає цигарку одну на двох і змерзлі пальці, які я відігрівала своїм диханням. Києвський відділок РОВД. Туш на щоках, обкусані до крові губи. Вірші простуженим голосом в слухавку, а в телефоні ледь жевріє життя і він вимикається на найзначущому майже останньому реченні - Я кохаю тебе. І мертвий екран телефону, тоді ще Лижи. Прогулянки по ночі, вдвох за руку, я зовсім її не розуміла, але як сказав Оскар: жінка не хоче, щоб її розуміли, вона хоче щоб її кохали. Я й кохаю, тільки от вже без шкідливих звичок, без припадків ревнощів і інших отих дурниць. Але все так само: пишу багато, дивлюся на неї при нагоді запамятовую, порівнюю на наступних зустрічах, нюхаю за можливістю і мовчу, трохи метушуся і насолоджуюсь спокоєм поряд з нею. Нервую жахливо, коли не відповідає, стараюся не панікувати - панікерка бісова. Пригадується смс від друга "Олю не турбуйся гроші скнічилися, тому писати нічого на тві не буду , їду до мами. Ти не панікуй тільки."
Ховати очі за темними окулярами, або просто за окулярами на роботі, бо не виспалась. Вигадувати щось цікаве, щоб здивувати тебе і памятати інше життя. Життя з шкідливими звичками, чоловіком, який зміг розбити на мільйон дрібних скелець, з жінкою, яка зі скелець змогла зібрати мене, та жінка це була я. Дурне питання на формспринзі: Ти зустрічаєшся з дівчатами, ким ти відуваєш себе: дівчиною чи хлопцем? Я жінка, я навіть іноді вдягаюся, як дівчина.
Шокуюче зізнання: В мене б були дітки, навіть двойняшки - і ступор сестри.
Але ж я не моє минуле, тому я навчилася не озиратися назад...