Всі прагнуть досконалості і не зашкодити стосунками врешті отримуючи ту саму недосконалість і шкоду, бо що? Правильно досконалість нецікава і по перше прагнучи чогось досконалого втрачаєш головне, сприйняття дійсності, а від цього йде непорозуміння. От і я - ну далися мені мої шмарклі, нє це ж як так я такою не є анє-нє. Дурко остаточно сдіагнозувала сама себе, бо що ? - знову ж таки, правильно, бо дурко. Кінець кінцем, отримала муки совесті, що я таке дурко і зустріла свій найстрашніший жах - подругу у якої н ебула на день народженні, тому півтори години чаю і розмов ти така нєхароша і бла-бла-бла, круто було в боулінгу, налаштуй мені комп, розкажи, як у тебе справи. А я ніби то слухаю, а думаю про неї, про те чи пробачила вона мені мою дурість.
Так вчора, якось нескладались думки докупи ото нарешті склалися - отако!
І музика в колонках про пристойну чашку чаю і останній куплет зачаровує:
Йдеться не про те що це виявилось правдою,
а про те що вона мені звонить вночі і робить чашку чаю мені
Щоб я уніс з собою її смутки
Забрав з собою її біль та поклав її в постіль.