ale.laska
Вона просто приходить до мене додому, грюкає в ворота бо стільниковий я вимкнула на ній яскраві шльовки знову ж таки з того ж плато. В її кишенях немає "шоколапок" зате там є "Шалена бджілка". Вона мружиться і пояснює: Занадто тепло для "Шоколапок".
Бере мене за руку і ми йдемо до Воронцовки: пішки, мовчки, по спеці. Вона жує цукерки. Мені здається в її кишенях вони ніколи не скінчаться.
Нарешті ми в парку.
-Ти дура. - вона сідає на розістлану ряднину і каже це знебарвленим голосом.
-Можливо. - відповідаю я на це.
-Два дні "Ваш абонент поза зоною". Що сталося? - в неї закінчилися цукерки, тому вона мучить пляшку з мінералкою зкручуючи в різні боки кришку.
- Все. - видихаю я і ховаю голову в коліна, аби поплакати - сліз немає, їх не буде, бо те що було вже не важливо.
-Все? - ніби перепитує вона.
-Так. - можливо ми розуміємо одна одну без слів.
Вона просто обіймає мене і питає: Надовго?
-Того разу було на місяць. - я вичавлюю з себе посміх.
-Ні. - заперечує вона мені, - Того разу було рівно 5 тижнів.
-Я не рахувала. - я випростуюся з обійм і лягаю їй на коліна.
- Але це було давно.
-Так. - погоджуюся я одразу. - Ти була без чоловіка і дитини. А ще не любила цукерки.
-Я їх і зараз не дуже. - вона проводить рукою по моєму волоссю.
-Я просто згоріла. - приходить ця думка і я не хочу озвучувати її, натомість кажу: - Мені б одній побути.
- Як хочеш.- знизує вона плечима і йде, як завжди.

@темы: діалоги