ale.laska
Вона обпирається об стіну, затискає фільтр міцно поміж губ і посміхається їй одним куточком своїх тонких губ. Та якій посміхаються знає, що це все лише гра в брутальність. Підходить на крок ближче ніж дозволяє особистий простір. Бере з її губ цигарку і ламає навпіл тонкими пальцями піаністки.
-Якого милого... - але дівчина не домовляє лайку. Мякі губи накривають її.
-Не дозволю... - шепоче піаністка непрестанно цілуючи її в губи - псувати... - ще один поцілунок - собі...- і ще один. - Життя! - прикусує її губу.
Тримає в руках обличчя ніби знає, що інша неодмінно вирветься. Але інша дівчина не виривається їй ніхто ще не казав таких щирих слів. Вона відповідає на поцілунок, намагається взяти вгору, але програє. Виривається, трусить головою. Піаністка хапає її в свої обійми, інша пручається.
-Відпусти Дарцю. - шипить дівчина.
- Маро, ні. - голос Дарці твердий.
-Я хочу піти. - гне свою лінію Мара.
-Ти хочеш залишитись.
-Ага, аж два рази. - іронічно сміється інша дівчина.
-Якщо додому я тебе проводжаю. - категорично відповідає піаністка.
-А як ні? - не може не покепкувати Мара.
-Якщо не додому, то ти залишаєшся зі мною.
- Я не хочу, а там весело. - вона нарешті виривається і обертається обличчям до Дарці, киває головою в напрямку нічних вогнів клубу.
- Знову шукати пригод на дупу?
-А якби і так. - руки в кишенях і здвигнуті брови не передрікають нічого доброго.
- Я не хочу, щоб ти псувала собі життя. - Дарця підходить і бере Мару за плечі.
- Мені байдуже. - Мара опускає голову собі на груди.
- А мені ні.-руки стискають плечі міцно і боляче.
- Відпусти. - вже тихо каже Мара і голос зривається.
- Ні. - піаністка робить крок і обіймає її.
Та яка намагалася піти втикається головою в плече піаністки і сльози повільно ковзають по щокам, по носу, спадають на рукав футболки. Мара розуміє Дарці дійсно не байдуже, їй не по цимбалах саме на неї. На таку як вона є, на її категорічність, на її істерики і складні стосунки з оточуючими. Довгі тендітні пальці зариваються в жорстке пофарбоване в зелений колір волосся, пропускають пасма крізь себе. Дотики лагідні яскрава протилежність, хватці, яка змушує ще сильніше втиснутися в обійми. Мара заплющує очі і вдихає запах піаністки. Вона пахне лимонграссом і шипшиною, запах заспокоює, заколисує. Їй хочеться перетворитись на кошеня і помурчати в цих міцних надійних обіймах.

@темы: околоста, вроки