00:54 

Майбутнє

ale.laska
Друга година ночі, я прокидаюсь від дзвінка. Мій кіт зістрибує з підвіконння. За вікном йде дощ, в кімнаті задуха. Я беру стільниковий - це Антоніна.
-Так. - я роблю глибокий вдих і куйовджу волосся біля потилиці, щоб прокинутись.
-Мені страшно. - в слухавці тремтить її голос.
-Що таке? Що сталося? Мені приїхати? - я швидко ставлю питання. А потім мене накриває від її спогадів, штормовим вітряним подихом. І я відчуваю, переживаю чужі - не свої спогади. Дихання біля вуха, табак і біль. І нерозуміння Тоні. Біль здається скрізь, розриває навпіл моє, тобто її тіло. Але попри біль мені так страшно, що я заклякла, немає змоги бодай скрикнути. Або відштовхнути того, хто навалився на мене. Кров на білій спідниці, яку вона обирала з мамою. В легенях ледь жевріє повітря, дихати не хочеться. Робиш вдих ледь чутний і разом в ніс вдаряє парний запах крові і солоний, гіркий запах чужого поту. В роті ці запахи змішуються в стально-гіркий присмак, слина стає вязкою і хочеться сплюнути. Лише скулиш жалібно, а потім все обривається ніби, вимкнули світло. В очах темнішає і провалююсь у прірву, не відчуваєш опори і одразу шух. Голова наче з цегли, не хочеться розплющувати очі, але потрібно встати. Встаєш механічно і важко. Голова наче з цегли, не хочеться розплющувати очі, але потрібно встати. Встаєш механічно і важко. Чіпляєшся пальцями за стіну і ідеш. Крок і ще один, попри біль. На вулиці сутінки укутують будинки, небо таке сіро-рожеве, що можна залюбуватися. Плентаєшся додому: під’їзд, ключі, двері - все це дається важко. Не потрапляєш до замку з першого разу. Батьків, як завжди немає вдома. Ванна кімната доволі простора. Знімаєш речі і кидаєш до смітника, Вода в ванні гаряча, шкіра розпарена і червона. Дивишся без інтересу на синці на плечах, треш їх губкою ніби це фарба, яку можна стерти. Синці не стираються, так само, як і спогади. Відчуваєш себе брудною з маківки до самих пят. А потім ти бачиш лезо від станка для гоління. Швидко здіймаєшся на ноги ковзаєш ледь не впавши до ванної знов. Підходиш до скляної полички і обережно береш лезо двома пальцями, пробуєш чи гостре, проводиш пальцем по ньому. Кров проступає краплями граната на подушці пальця, вдаряє в нос, не такий запах, але все одно тебе мутить. Ти судомно видихаєш. Сідаєш в ванну і робиш перший надріз на руці, кров маленькою червоною змійкою біжить від зап’ястка в воду, вода стає рожевою. Інший зап’ясток ще одна червона змійка. Ти заплющуєш очі, готовий провалитися в солодку дрімоту. Темрява наче тепла ковдра тиха і спокійна. Сильні руки підхоплюють тебе під пахви, висмикують вже з холодної води. З далеку, ніби з під товщі води ти чуєш істеричні схлипи мами. Ти мотаєш головою, щоб позбутися їх. Але це твоя дійсність, останнє, що ти відчуваєш це горизонтальну поверхню на яку тебе поклали.

@темы: майбутнє, околоста

URL
   

мій простір

главная