11:42 

Дракон 2

ale.laska
Дракони єдині живі створіння з казок, які змушували тебе захопливо завмирати і роздивлятись книжки з ними, читати запоєм, тужити, коли вони помирали. Ти завжди хотіла собі дракона. Вільного, чарівного, сильного, незалежного, кровожерливого Дракона.
- Завжди мріяла собі завести чоловіка на кухні – посміхаєшся ти йому.
Він ковзає поглядом по твоєму обличчю, шиї, ключицям, грудям, і ти відчуваєш шкірою, тепло його дотику, ніби він пестить тебе пальцями, долонею, всією рукою. Тобі стає жарко і ти швидко ховаєшся в ванній. Вмикаєш холодну воду і вмиваєшся, дивишся на себе в дзеркало, помічаєш майже багряні засоси на шиї і ключицях, синці на своїх зап’ястках, півмісяці від його зубів на своїх плечах. Намагаєшся згадати, коли ти встигла всі ці подаруночки отримати. Краплі води стікають по твоєму обличчю. Проводиш по ньому розкритими долонями стираючи воду. Спалах в голові.
Тобі чотирнадцять років, ти розповідаєш про своє захоплення другу.
-Дракони! – вигукує здивовано твій друг Тамерлан.
-Так – ствердно киваєш йому.
-Добре – він відкриває свій бездонний наплічник і дістає зошита і починає читати: Перш за все, дракони мають певний статус . Цей статус туманний і ледве пояснюється, проте він є. Про це свідчить розповсюдження міфів про драконів. Дракони існують зазвичай в гірських районах, сплять на золоті, харчуються незайманими дівчатами.
-Сніданок, готовий янголе – гукає він і це вириває тебе зі спогадів.
Ти витираєш обличчя рушником, відкриваєш двері і повільно виходиш з ванни. Чоловік підходить бере тебе за шию, пестить потилицю і цілує в губи. Його теж звуть Тамерлан, так само як і твого друга дитинства. Тільки от він зовсім не чорнявий. В нього світло-русяве волосся зачесане в досконалу зачіску, ніби він щойно з перукарні. Сірі наче криця очі і жорстоко-окреслена верхня лінія вуст. В нього впевнені рухи і жорстокі пальці. Він втискує тебе в себе, так що між вами немає жодного міліметру вільного простору. Ти здаєшся під його напором, жужмиш його сорочку, яка без жодної складки заправлена в штани. Він відривається на хвильку від твого роту, щоб вдихнути і знов накидається на тебе з поцілунком. Ти тягнешся на зустріч, ви стукаєтесь зубами, він облизує язиком твої зуби, піднебіння поглиблює поцілунок. Як раптом ваше уривчасте дихання перериває дзвінок його стільникового.

-Тато, я не хочу ночувати у тітки
-Але я не можу тебе залишити одну, маленька – чоловік лагідно посміхається до доньки – Збирайся.

-Вибач- він видихає тобі у рота і дістає телефона з кишені.
Ти з цікавістю зазираєш, в намаганні подивитись, хто абонент. Тамерлан сідає на стілець.
-Так слухаю – його голос змінюється в ньому чутно лагідний бриз морського узбережжя.
Людина, яка на тому конці дроту, йому дуже дорога. Ти обережно йдеш до своєї кімнати, щоб не підслуховувати, в горлі застрягає комок, а до очей підступають сльози. З тобою він так не говорить. В кімнаті його піджак висить на спинці стільця, ти проводиш пальцями по його коміру. Дивишся на долівку на безлад з твоїх речей, підходиш до шафи і вдягаєш першу ліпшу футболку. Виходиш з кімнати. Він сидить на стільці, зціпив руки.
-Це була донька – говорить він тобі.
-Донька – вигукуєш ти здивовано.
Тамерлан трохи піднімає брову вгору, ніби це те чого не потрібно пояснювати, ніби ти все про нього знаєш.
-Ти не казав, що в тебе є донька – ти переступаєш з ноги на ногу, виправдання звучить в твоєму голосі.
- Їй чотирнадцять років. Вона зараз у тітки, моєї сестри – спокійно відповідає він на твої невиказані питання.
-Вибач, я…-ти не договорюєш, бо не находиш слів.
-Не варто. Їж – він трохи повертає голову в бік столу.
Ти лишень зараз помічаєш стіл і завмираєш. Салат з фетою і червоними помідорами, яйця пашот, тости, малиновий джем. Звідки все це ти не розумієш, бо точно пам’ятаєш, що окрім сиру і пакета молока у тебе в холодильнику більше нічого не було. Але під його поглядом слухняно сідаєш за стіл.
Береш виделку і розумієш сніданок на одну особу.
-А ти?
- Виявилось мені треба йти – його голос не змінюється, тобі здається, що йому не шкода.

Дракон розправляє крила, піднімає пику в бік холодного місяця. В його очах, кольору гречаного меду, відображається молодик.

Ти підтискаєш свої вуста ображено, поміж брів виникає зморшка. Відкладаєш виделку.
-Мій піджак- говорить Тамерлан встає зі стільця.
Підстрибуєш наче на пружині і ідеш за його піджаком хочеться повити, побити його кулаками. Замість цього приносиш йому піджак. Він забирає його, елегантно вішає на згин ліктю і йде до дверей. Вже на виході не повертаючи голови каже: Сьогодні о восьмій вечора в «Марьіній рощі» ми вечеряємо, одягни сукню.
Двері зачиняються. Ти нарешті робиш видих, тебе пробивають дрижаки, намагаєшся вирівняти дихання. Сльози повільно котяться по щокам. Ти обпираєшся на стілець, притискаєш вузьку долоню до лоба. Розумієш, що тільки-но Тамерлан сказав, що ви ще раз зустрінетесь. Лунає дзвінок твого стільникового. Зриваєшся в пошуках телефону, боляче б’єшся великим пальцем ноги об поріг, чіпляєш плечем двері, знаходиш його.
-Так – видихуєш в трубку, кусаючи щоку, щоб не заплакати.
- Янголе, ти ж снідаєш – це Тамерлан.
-Ні- і одразу говориш виправдовуючись – ти ж подзвонив.
- Поснідай. Коли буду вдома я тобі подзвоню.- його ніби-то не цікавить твоя відповідь, він кладе слухавку.
Навіщо він назвав тебе янголом. Адже ти зовсім не схожа на цих нудних гарних створінь. В тебе карі очі і безбарвні вії, волосся кольору спілих каштанів.

- Янголе мій- у твоєї матінки лагідні руки, вона обіймає тебе.
-Я не янгол – ти тупаєш своєю маленькою ніжкою.
-А хто ж тоді? – дивується вона.
-Я принцеса – пояснюєш.
До принцес завжди прилітають дракони.

@темы: дракон, околоста

URL
   

мій простір

главная