• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: вроки (список заголовков)
22:52 

Гра в брутальність 3

Вона хоче пояснень просто тут і зараз. Спочатку в Дарцю летить чашка з кавою, розбивається точно в сантиметрі від скроні. І вона дякує: Богу, мамі, своій жазі до нового, що ходила в підлітковому віці на карате. Місце чашки займає улюблений чайник Дарці і її терпець уривається.
-Що таке? - в один кліп очима вона опиняється біля Мари і припирає ту до стіни.
-Відпусти мене, курва. - так "курва" в цьому випадку це не фігура мови.
- Я не курва. - піаністка боляче бє дівчину об стіну, ні краплини не дбаючи про безпеку, але не на повну силу, бо не має наміру вбити, лише заспокоїти. Стискає плечі ще сильніше, на завтра там будуть синці - це так само очевидно, як і те що Мара так просто не здасться.
-Курва, я бачила тебе з твоєю підопічною. - вона просто викрикує це в обличчя Дарці.
-І що? - піаністка просто дивиться в очі, кути її вуст трохи піднімаються.
-Ти обіймала її. - в голосі бринить звинувачення і трохи образи.
Але натомість, щоб заспокоїти Мару Дарця відпускає плечі дівчини і відвішує їй гучного ляпаса. Голова бузковолосої дівчини відкидається назад. Щока нестерпно горить.
-Скільки разів казала не підглядати, коли я займаюся з учнями! - чітко вимовляє вона слова ніби з цвяхомету, кожне слово прибиває до стіни ще більше.
-Ти.. - ти... - Мара не може підібрати слова і її очі кольору яшми наповнюють сльози, вона закусує губу, але втекти не намагається.
-Я не ясно виражаюся? Я не українською розмовляю?- слова боляче бють у груди.
Дівчина з бузковим волоссям лише шмигає носом у відповідь.
- Дурепа. - Дарця притискає її до своїх грудей і ніжно шепоче в волосся - ревнива, велика дитина.
-Я.. - знов слабке заперечення.
Піанстка боляче тягне за волосся: Заткнися, га.
Буря вшухає Мара щось мурмотить про диван і обійми, Дарця лише гмикає на пропозицію і розриває обійми йде за віником і совком. Бузкововолоса дівчина лише витирає довгими рукавами розтягнутої, старої водолазки очі і розуміє, що зараз її змусять прибирати і це не обговорюватиметься.

@темы: вроки

17:40 

Гра в брутальність 2

Завіси колихаються ледь чутно від літнього вітру. Дівчина все ще дивиться у вікно не повертаючи голови, інша переступає з носків на п'яти стоїть біля дверей. Нарешті Дарця розвертається різко і несподівано.
-П'ять років. - голос ледь тремтить.
Мара лише мовчить, не наважуючись підняти очі , роблячи маленькі, обережні кроки в напрямку Дарини. Але та сама підходить до неї і боляче стискає їй плечі, стрясає її.
-Я кохаю тебе. - через силу шепоче Мара, виштовхуючи слова, які не змогла промовити тоді ще п'ять років тому.
Інша лише трусить головою, відпускає їй плечі і відступає на крок.
-Вибач мені. - дівчина опускається на долівку, чіпляє коліна Дарці, втуплюється в них пофарбованою в бузковий колір головою.
Та перед якою вибачається нарешті пускає сльозу, з важкістю набирає повітря в легені. Запускає пальці в бузкове волосся, стискає його і змушує Мару подивитись на себе. Починає розповідати:"-Коли тоді ти пішла, я ледь з глузду не з'їхала. Я кохала тебе понад усе, а ти просто зникла. Перші тижні я видзвонила всіх твоїх знайомих, замахала міліцію. оббігала і обдзвонила всі лікарні. Я зустрічалася з твоєю сукою мамою. Як можна бути такою байдужою? Вона нічого не знала. Ніхто нічого не знав. А потім те повідомлення одне єдине повідомлення через місяць "не шукай мене." і все! Це все, що ти могла тоді сказати мені? Перший рік був пеклом для мене. Все нагадувало про тебе. Твій дурний светр в чорну смужку, жовті кеди з стоптаними п'ятками, об які я постійно перечіплялась. Пісня в салоні маршрутки з радіо "Менти весєляться". Зелені стрижки, такі ж як у тебе. Я провалила випускні іспити. Ти пішла і забрала мою музику. Я не відчувала її... "- піаністка провела вільною рукою в повітрі, ніби перебираючи клавіші невидимого піаніно.
"Тебе не було. Я забила на друзів. Спілкувалася лише з тим дурним кошеням, яке ти перед втечею притягла до нашої квартири на ім'я Горілка. До речі Горілка хлопчик,тому я скоротила його до Гора. А другий рік був не кращий я здала іспити, знайшла роботу і весь час тільки і займалася, що працювала та як навіжена вишукувала тебе, в соцмережах на випадковому відео. Я збайдужіла до всього. Я все ще живу в цій квартирі, бо сподівалася, що одного дня ти прийдеш сюди - повернешся."
-Пробач мені. - губи Мари тремтять, ніби вона ось-ось розридається.
- Я хочу. Я дійсно дуже хочу. - піаністка гладить їй волосся.
-Ти пробачиш? - з надією дивиться бузкововолса дівчина на неї.
-Але я не можу. - видихає Дарця.
Мара встає і штовхає піаністку в плечі і зло, наче кішка шипить їй в обличчя: Тоді не смій говорити про пекло і кохання!
Її руки одразу ніби стискаються крижаними кайданами. Дарина бере її за зап'ястки: - Авжеж, адже все має обертатися навколо тебе, так?! Твої почуття! Твій світ! Ти!
- Не... я... щойно.... скаржилася. - розділяє дівчина речення на слова, а потім закусує губу і промовляє - я піду, відпусти мене.
Можливо це що треба зробити, але в її очах Дарина читає протилежне.
-Ні. - твердо відказує вона.
-Тоді пробач.
Ще одне тверде ні чує Мара у відповідь. Піаністка притягує її до себе, притискає з силою і згадує вечір біля клубу.
"-Не дозволю... - шепоче вона безперестанно цілуючи її в губи - псувати... - ще один поцілунок - собі...- і ще один. - Життя! - прикусує її губу."
Дівчина з бузковим волоссям, невпевнено ворушиться в міцних обіймах, цілує в краєшек вуст. І просить: Не відпускай мене ніколи. Ніколи більше.
-Не відпущу! - обіцяє Дарця. Вона завжди дотримується своїх обіцянок.

@темы: вроки, околоста

21:13 

Гра в брутальність

Вона обпирається об стіну, затискає фільтр міцно поміж губ і посміхається їй одним куточком своїх тонких губ. Та якій посміхаються знає, що це все лише гра в брутальність. Підходить на крок ближче ніж дозволяє особистий простір. Бере з її губ цигарку і ламає навпіл тонкими пальцями піаністки.
-Якого милого... - але дівчина не домовляє лайку. Мякі губи накривають її.
-Не дозволю... - шепоче піаністка непрестанно цілуючи її в губи - псувати... - ще один поцілунок - собі...- і ще один. - Життя! - прикусує її губу.
Тримає в руках обличчя ніби знає, що інша неодмінно вирветься. Але інша дівчина не виривається їй ніхто ще не казав таких щирих слів. Вона відповідає на поцілунок, намагається взяти вгору, але програє. Виривається, трусить головою. Піаністка хапає її в свої обійми, інша пручається.
-Відпусти Дарцю. - шипить дівчина.
- Маро, ні. - голос Дарці твердий.
-Я хочу піти. - гне свою лінію Мара.
-Ти хочеш залишитись.
-Ага, аж два рази. - іронічно сміється інша дівчина.
-Якщо додому я тебе проводжаю. - категорично відповідає піаністка.
-А як ні? - не може не покепкувати Мара.
-Якщо не додому, то ти залишаєшся зі мною.
- Я не хочу, а там весело. - вона нарешті виривається і обертається обличчям до Дарці, киває головою в напрямку нічних вогнів клубу.
- Знову шукати пригод на дупу?
-А якби і так. - руки в кишенях і здвигнуті брови не передрікають нічого доброго.
- Я не хочу, щоб ти псувала собі життя. - Дарця підходить і бере Мару за плечі.
- Мені байдуже. - Мара опускає голову собі на груди.
- А мені ні.-руки стискають плечі міцно і боляче.
- Відпусти. - вже тихо каже Мара і голос зривається.
- Ні. - піаністка робить крок і обіймає її.
Та яка намагалася піти втикається головою в плече піаністки і сльози повільно ковзають по щокам, по носу, спадають на рукав футболки. Мара розуміє Дарці дійсно не байдуже, їй не по цимбалах саме на неї. На таку як вона є, на її категорічність, на її істерики і складні стосунки з оточуючими. Довгі тендітні пальці зариваються в жорстке пофарбоване в зелений колір волосся, пропускають пасма крізь себе. Дотики лагідні яскрава протилежність, хватці, яка змушує ще сильніше втиснутися в обійми. Мара заплющує очі і вдихає запах піаністки. Вона пахне лимонграссом і шипшиною, запах заспокоює, заколисує. Їй хочеться перетворитись на кошеня і помурчати в цих міцних надійних обіймах.

@темы: околоста, вроки

мій простір

главная