Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: таке (список заголовков)
22:29 

Пальці 2

- Ненавиджу - бурмоче вона коту, який аж ніяк не реагує, іде одягатись.
Підтискає пальці ніг і швидко перебігає до шафи де є килим, долівка холодна. Люда забула коли в останнє це було у сестри черговий зрив, хоча ні згадує рік тому.
Рік тому дах дев'ятиповерхівки, Олена стоїть на краю за крок до холодного сірого асфальту і сміється в її руці пістолет, погляд навіжений і жорсткий.
-Ти дійсно хочеш цього? - питає Люда у неї.
-Чому б і ні, мені подобається осінь, як і переважній більшості письменників знаєш ОСІНЬ - вона виділяє це слово, ніби воно має значення і махає пістолетом.
-Опусти пістолет будь ласка - в Люди немає сил на безглузді суперечки.
- Або що? - Олена робить крок і повертається на 360 градусів.
Серце Людмили завмирає від жаху.
-Коли ж скінчиться це страхіття? - думає вона.
-Або я підійду і встану під дулом, щоб ти точно поцілила - відповідає вона і робить крок назустріч сестрі.
Холодне дуло упирається її у лоба. Комок застрягає в горлі і неможливо ковтнути.
Олена зводить курок, роздається гучне клацання.
Людмила зводить очі на Олену, сірі очі дивляться в зелені, довго і пронизливо.
Олена видихає крізь зуби з свистом. Людмила посміхається.
-Тільки зроби це ніжно.
Пістолет летить в бік. Олена падає в надійні обійми сестри. Людмила знає, що зараз буде розповідь про єдиного. Навіщо взагалі потрібні людям ті єдині?
Відповіді немає. Розповідь довга, так само як і реабілітаційний період в приватній клініці міста Києва. Сестра пробула там рівно вісім місяців і три дні і ось знову.
Вона спускається сходами і сідає до машини. Вона не любить машин, вона не любить їхати кудись поночі. Але десь там її сестра потребує допомоги. Тонкі пальці міцніше стискають кермо, коли вона витискає з авта все на що воно здатне.
Олена сидить за столом і розсипає тростинний цукор по столу, тендітні довгі пальці, щось вимальовують. Вона певна, що сестра приїде, як завжди. Навпроти неї сідає чоловік, в нього гострі вилиці і жорстке підборіддя і такі ж сірі очі, як і у її сестри.
-Олено, ти загралася.
-Знаю.
-Ти наражаєш на небезпеку не лише себе.
-Вже було - вона дивиться з під густої рудої чолки на чоловіка.
- Я втомився тебе виручати - чоловік зітхає.
-Ну, Сашко ти ж старший братик.
- І як старший брат - наголошує Сашко - я наполягаю, щоб ми поїхали звідси.
-Ні.
-Чому це ні? - його брови здіймаються ледь не до кромки каштанового волосся.
-Ще Люда не приїхала.
-Якого біса - вигукує чоловік.
-Ну, не сердься.
Двері відчиняються на порозі стоїть Люда.
-Добре, коли родина в зборі - промовляє вона і крива посмішка наповзає на її обличчя. Вона обводить поглядом приміщення: на долівці валяються декілька непритомних здоровил, Олена має розкуйовджений вигляд, у Сашка порваний манжет сорочки майже непомітно.

@темы: таке

21:39 

Пальці

Відчуття холодної стінки і нема куди тікати. А в неї холодні тендітні і такі тонкі пальці, як у піаністки, всі кажуть що у скрипалів тонкі пальці. Ах облиште це брехня вони в них, короткі та м'язисті. Ви хоч раз пробували грати на скрипці? Вона грала, вона знає, що у скрипалів не такі пальці. вона відволікає себе думкою про її пальці, коли саме ці пальці сильно натискають її на потилицю, коли ці пальці зариваються в її коротку чуприну, коли вона ривком смикає її волосся, так що на очі сльози навертаються. В них це родинне тонкі пальці, не дивлячись, що одна скрипалька, а інша піаністка.
-Я тебе ненавиджу - вона шепче в її вухо, прямісінько в її вухо, яке горить і дихання в неї м'ятне і солодке, як її улюблені льодяники.
-Вибач - вона хоче сказати вибач, але знає що це марно, що її точно чекає психлікарня, що немає її тут, що її сестри тут немає.
Дівчина прокидається хапає повітря відкритим ротом наче риба, яку викинуло на берег, поруч неї сидить чоловік.
-Привіт - бліді губи розтягуються в штучній посмішці, він просто не вміє щиро посміхатися, він просто не вміє посміхатися взагалі, тому він стільки тренувався перед люстром.
- Тебе тут немає - вона тре очі і знову.
- Я ненавиджу тебе, Людмило -каже Олена її на вухо, воно і досі горить чи це дихання Олени опалює наче вогонь.
Тонкі холодні пальці відпускають волосся, ковзають по шиї ледь чутно, ніби шовк. "Ненавиджу" шепочуть губи, які ледь торкаються шиї. Хвиля тепла заливає її, мозок каже, що це в принципі неправильно.
Людмила прокидається знову, на цей раз за вікном дощ, кіт лежить на підвіконні, на телефоні десять прогавлених викликів всі від сестри.
Вона бере до рук смартфон, там ще повідомлення.
"Я знову в халепі приїзди" і місце де вона є джпс-локація. Зручна штука ці смартфони. Важка доля любити сестру більше ніж щось інше...

@темы: таке

17:50 

Хтось пише цікаво, я просто пишу для того щоб було. Хтось вичитує та розбирає тексти? я ж просто видаляю їх знищую, не вагаючись. Хтось багато зазирає в минуле, я живу теперішнім. Навколо мене так багато людей і подій, ніби Всесвіт хоче, щоб я не замислювалася, підкидує нову їжу для роздумів, нові зустрічі. Життя занадто багато дає мені, але я не відстаю і даю життю натомість сторицею. Можливо хтось скаже, що все треба робити поступово, але вибачте я так не можу. Кіт лежить біля моїх ніг і спить, годинник неспішно цокає, нарешті я маю сорок хвилин спокою від людей. Я на самоті. Відкриваю документ з текстом і починаю писати....

@темы: таке, моє

21:50 

Маленьки образки

Мама знов ображається.
-Оля ти поїла?
-Мамо, я не хочу.
-Ти нічого зранку не їла.
-Мамо, я їла.
-Салат хіба це їжа?!
-Мамо-о-о- протяжно починаю.
-Я ж тобі добра хочу.
І виходить закриваючи двері. Хіба я винна, що я мало їм, коли їла багато я теж була винна. Мамо я знаю, що ти стараєшся, я тобі навіть це постійно кажу, але тобі все одно потрібні підтвердження, що ти не дарма стараєшся. Я втомилась. Маленьки домашні образки, треба буде їх намалювати.

@темы: таке, моє

11:07 

Обмеження

Всі ми обмежені в силу звичок, релігійних поглядів, дитячих, родинних забобонів. Хіба так можна жити? Ми народжуємося і з самого народження нас обмежують по гендеру. Дівчата носять сукенки і займаються витонченими професіями. Нас обмежує все кому не лінь спочатку родина, потім суспільство, потім політичне життя. Але я вірю, що можна жити без обмеженнь, просто треба знати і все, що ти все можеш і що за це "все можеш" тобі може бути.

@темы: таке

17:27 

Ініціатива має свого ініціатора

Скільки разів казала собі: не втручайся, не оби людям добре діло, не придумуй для них нічого, бо коли ти розписуєш детальний план дій по пунктах і розкриваєш ідею, то тебе обовязково зроблять оргоанізаторам чи координатором проекту. Нє! Оля так не може! Вона спілкується розкриває підпункти, розжовує і кладе до рота і не встигне озирнутися гоп Оля організатор. Ініциатіва можливо і не завжди має покарання, але завждимає свого ініціатора - отак!

@темы: таке

00:11 

Чуже

Він просто так більше не може! Крокує світ за очі по темним провулкам, на очах пелена сліз, руки побиті в кров. Йому не потрібна була дружба, просто кохання і вдвічі болючіше було розуміння того самого єдиного для нього хлопця. І він вдарив кулаком в стіну розвернувся і не озираючись пішов. Довго блукаючи цим морським містом в ночі, по найкрутішим його провулочкам, найтемнішим місцинкам. Ховав мерзли руки в кишені і думав, думав про того єдиного, який сказав: я розумію, але ми можемо бути лише друзями. Розуміння і співчуття дуже болюча штука, вони дають надію, що можливо, але таку примарну і тонку, що хочеться битись головою об стіну. Тому дві години блукання по місту вивели його на клуб байкерів. Нарватися промайнула думка в голові і він валяжною ходою підійшов до хлопця трохи старше за нього і сказав - Крутий байк, може покатаєш? і хтиво підмигнув.
Хотілося гарної бійки, з кровякою, хотілося себе наказати. Наказати за дурість, краще б не проводити було з ним час, краще б просто було тоді пройти повз, але ні ці очі, ці неймовірні зелені очі.
Хлопець підняв голову, майже ті ж самі зелені очі сумно-усміхнені подивилися на Дмитра.
-Добре, можу і покатати, сідай - він поплескав по сидінню байка.
-Ти мене не побєш - вирвалося у Дмитра здивоване.
-А ти хотів, щоб тобі пику начистили? - ірончіно поцікавився незнайомець.
-Еее - тільки і спромігся відповісти він.
- Гарна відповідь, мене звуть Володя і якщо ти хочеш, щоб тобі начистили пику пропоную залишитись тут і дочекатись когось іншого, або я можу відвезти тебе додому, бо ти змерз.
- Я почекаю - Дмитро засунув руки глибше до кишень і втиснув шию в курту, відвернувся від цих зелених очей.
-Ти зовсім дурень? - спитав Володимир.
-Відчепись!
-Добре - знизав плечима Володя і почав заводити мотоцикла.
-Знаєш - несподівано для себе вирішив Дмитро - а поїхали, тільки не додому.
Ранок в іншому місті, в іншому ліжку з розрядженим телефоном і кимось теплим поруч. Може буде краще не повертатися в місто чужого іноземного флоту, з чужим і таким рідним іноземцем, коли ось поруч з ним свій рідний в повному сенсі цього слова?

@темы: таке

18:23 

Вона памятає істерику біля "Великої ложки", ляпас. Памятає цигарку одну на двох і змерзлі пальці, які я відігрівала своїм диханням. Києвський відділок РОВД. Туш на щоках, обкусані до крові губи. Вірші простуженим голосом в слухавку, а в телефоні ледь жевріє життя і він вимикається на найзначущому майже останньому реченні - Я кохаю тебе. І мертвий екран телефону, тоді ще Лижи. Прогулянки по ночі, вдвох за руку, я зовсім її не розуміла, але як сказав Оскар: жінка не хоче, щоб її розуміли, вона хоче щоб її кохали. Я й кохаю, тільки от вже без шкідливих звичок, без припадків ревнощів і інших отих дурниць. Але все так само: пишу багато, дивлюся на неї при нагоді запамятовую, порівнюю на наступних зустрічах, нюхаю за можливістю і мовчу, трохи метушуся і насолоджуюсь спокоєм поряд з нею. Нервую жахливо, коли не відповідає, стараюся не панікувати - панікерка бісова. Пригадується смс від друга "Олю не турбуйся гроші скнічилися, тому писати нічого на тві не буду , їду до мами. Ти не панікуй тільки."
Ховати очі за темними окулярами, або просто за окулярами на роботі, бо не виспалась. Вигадувати щось цікаве, щоб здивувати тебе і памятати інше життя. Життя з шкідливими звичками, чоловіком, який зміг розбити на мільйон дрібних скелець, з жінкою, яка зі скелець змогла зібрати мене, та жінка це була я. Дурне питання на формспринзі: Ти зустрічаєшся з дівчатами, ким ти відуваєш себе: дівчиною чи хлопцем? Я жінка, я навіть іноді вдягаюся, як дівчина.
Шокуюче зізнання: В мене б були дітки, навіть двойняшки - і ступор сестри.
Але ж я не моє минуле, тому я навчилася не озиратися назад...

@темы: таке

мій простір

главная