23:53 

lock Доступ к записи ограничен

Hannibal Fest
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

21:49 

lock Доступ к записи ограничен

Inpu
Бродят бешеные волки по дороге скрипачей
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

20:29 

lock Доступ к записи ограничен

Mr.Saberhagen
мне скучно, бес
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

21:00 

lock Доступ к записи ограничен

Hannibal Fest
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

23:28 

lock Доступ к записи ограничен

Hannibal Fest
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

22:28 

lock Доступ к записи ограничен

Hannibal Fest
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

00:51 

lock Доступ к записи ограничен

Inpu
Бродят бешеные волки по дороге скрипачей
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

18:01 

Сияние надежды, гадание на камнях, ожидание… Вера в людей. Любящие сердца. Верные друзья. Знаешь, можно быстро-быстро бежать по лестнице неба и еще быстрее упасть к ногам того, кто просто шел по своим делам. Иногда, кажется, что ничего не имеет смысла. В такие моменты лучше всего закрыть глаза, лечь на спину, расслабиться и уйти туда – неизвестно куда за тем – неизвестно чем к тому – неизвестно кому. Данко из известного произведения не знал как он попадет туда, куда он шел, но он Верил. Люди всё забыли, растоптали горящее сердце, но всегда ли по одному или нескольким говорят о множестве? Живая вода течет ручейком в лесу по камням – осколкам сердец и возрождает тех, кто способен жить, дарит надежду тем, кто еще помнит, как верить. Прости, я сердилась. Мне было больно. Посмотри – солнце сияет. Это рассвет. Его лучи озаряют мир и дарят надежду.
Береги себя. Я люблю тебя.

@темы: Околоста

23:49 

lock Доступ к записи ограничен

fandom Hannibal 2013
this is our design
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

23:49 

lock Доступ к записи ограничен

fandom Hannibal 2013
this is our design
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

23:49 

lock Доступ к записи ограничен

fandom Hannibal 2013
this is our design
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

02:42 

lock Доступ к записи ограничен

fandom Hannibal 2013
this is our design
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

01:11 

святой_ патрик
Прелюбодейство. Дурман-трава. Гуслиная музыка.
— Nun gut, wer bist du denn?
— Ein Teil von jener Kraft,
Die stets das Böse will und stets das Gute schafft.*

И. В. фон Гете, «Фауст»




*...так кто ж ты, наконец?
— Я — часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо.

@музыка: Frédéric Chopin – Nocturne No. 2 in E Flat Major, Op. 9, No. 2

@темы: эстетика, цитата

21:12 

lock Доступ к записи ограничен

Гер-Цог в Поющей шкуре
All hail Mighty Cloud, all hail.
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

23:45 

lock Доступ к записи ограничен

Sherlock Stark
"Я прав? Или я прав?" (с)
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

20:48 

lock Доступ к записи ограничен

Hannibal Fest
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

23:40 

Радужный единорог

- Кохана моя... – проникливо шепоче він їй у саме вухо доки вона спить. Обережно відводить з обличча хвилясте золоте пасмо її волосся. – Кохана моя ...– Знов промовляє він наче музику та цілує у щоку. Вона посміхається крізь сон і зручніше влаштовується у ліжку – саме зараз у її країні влаштували свято. Ні, не так. Дівчина сама свято. Це її Дар від народженя. Освітлювати життя інщих стало звичайним для Іринки. Так завжди буває із усим незвичайним – з часом ти до нього звикаєш. – Любо моя...Голубко моя, білокрила... – продовжує наспівувати Світозар Іринці, спостеригаючи за нєю.
Дівчина міцно спить. Вона бачить себе малою та дуже щасливою. З її долонь, наче дощ, сипляться цукерки, падають на траву знову і знову ніби ніколи не скинчаться. Інші діти збирають солодощі з землі, ховають до серца і біжуть далі. Мала чарівниця заливається сміхом, кружляє навколо себе та дивиться високо у небо. Дзвінкий сміх розлетається по всій країні, розколюється на маленьки зірочки і повертається до неї. Сьогодні вона найщасливіша з усіх. Сонечно. Пташки співають весняні пусні. Наче на ярморок, з найвіддаленіших кутків землі позбиралися люди. Кожен щось робить, десь ходить по площі, та це лише шкорлупа. Справжнє диво ще попереду. Вже зовсім близько.
Земля трохи здригнулася. З лісу до озера біля котрого кружляла дівчина промайнула хвиля і зчухла на самому дні. У ту саму хвилину Іринка відчула як їй у груди носом ткнувся єдіноріг. Мала завмерла та здивовано подивилася на чуже цьому світу створіння: сам білий як сніг, а грива довга, шовковиста...
- Іринко....Добра дівчинка... Як ти живеш? – Ласкаво промовляє голос у розумі дівчинки.
- Промінчику, любий... – діставши з повітря гребінець та почавши розчісувати його яскраву райдужну гріву згори донизу відповідає вона. – Я найщасливіша дівчинка у світі...
- Це добре. Я скучив за тобою. – Тихо жаліється Промінь. Його не було майже сторіччя.
- То залишайся тут. Я пам'ятаю, тобі тут подобалося...
- А ти?
- Мені вже час. Коханий кличе. Я вже доросла, Промінчику. – Обережно каже дівчинка, хвилюючись аби не образити друга своїми словами.
- Тоді до зустрічі. – Сумно промовляє раййдужний і знов притуляється мордою до тіла дівчинки. На цей раз його срібний ріг засяїв світлом – чарівний кінь вдруге наделив свою улюбленицю Дарунком.
- Кохана... Світ очей моїх... Рідна душа... Шо то тобі сниться, маленька моя принцесо? – З цікавістю промовляє Світозар до своєї сплячої нареченої і в цю саму мить її очі розплюшчилися. – Кохана... Яка ж ти гарна... Доброго ранку, люба.
- Мені наснився мій дорогий друг. Я давно його не бачила. Вибач, що змусила чекати...
- Нічого. Це нічого. Ти дивовижна. Я кохаю тебе.

@темы: Радужный единорог, Околоста, Волшебство, Витраж доверия, Сказки

07:08 

lock Доступ к записи ограничен

beeksu
Наказываю словом, словно плетью
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

02:01 

lock Доступ к записи ограничен

VikaDark
Наеби пространственно-временной континуум во имя Луны и зомби-апокалипсиса.
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

06:30 

aarizona
съездила в горы.
внезапно в голове было много текста.
водопадик.
потом - жуткий проливной дождь.
чхи!

Ангел говорит: "Пой мне осанну",
Я раскрывают рот, и изо рта
Вылетают слова, слова как рыбки летят к небу
Ангел повторяет: "Осанны мне, ладана",
Я закатываю ему рукав - ангелы носят рубашки из плотного хлопка -
И набираю в шприц пять миллилитров осанны
Это был мой последний шприц
Заначка из медицинского шкафчика
Ангел говорит, что не читал Буковски, и уверенным движением попадает в вену
Ангел говорит - мы улетим на небо
И правда.


милая что тебе мешает
девочка сердце в лишае
девочка в глазах талый лед
гладкие льдинки проскальзывают рот
и катятся по пищеводу к животу
в котором живет не шучу
гастрит мой прелестный друг
слова перевариваются в кислоте
я из них узнаю собственный социотип
я не хочу, но выполняю команду
веду себя как этот несчастный гамлет
выворачиваюсь наизнанку
выращиваю еще одно нутро
и мне в нем пусто
девочка я подхватил лишай
разодрал до крови слова
милая я без тебя смог
уже не болит

@темы: стихи, тексты

мій простір

главная