Київ це старий поважний коханець, якого я називаю своїм «Мобі Діком» він завжди несе мені зміни, завжди показує, що дарма я за ним ганяюся. Я обожнюю все в ньому – незнайомі провулочки, його запахи, метро, людей, міліціонерів, архітектуру. Все в Києві прекрасно. Але більше за все я обожнюю його запахи, якими він зустрічає мене просто з вокзалу. Коли ти тільки сходиш з потягу, він зустрічає тебе морозною свіжістю взимку, розпеченим асфальтом і безліччю запахів влітку і сирою вогкістю в осені та навесні. І от коли ти вже виходиш трохи за межі вокзалу тебе стрічає інший запах, кави такої міцної дешевої робусти, о Боже мені іноді здається, що кава на вокзалах однакова по всій Україні, міцна і кисла на смак з терпким невівитрюючимся запахом. До запаху кави додаються ноти солодощів це свіжі пончики, якщо це зима, осінь, або весна і авжеж фруктовий запах морозива, якщо це літо, його ні з чим не сплутати, отой фруктово-молочний, горіховий запах, який без всяких яскравих реклам заманює тебе до лавочки з морозивом і примушує купляти. А потім ти потрапляєш у метро там пахне переробленим повітрям і протягом, стільки людей перероблюють в своїх легенях підземні переходи метра, а ще гумою з ескалаторів, ти сідаєш в залізне черево вагону і їдеш до своєї станції. Для мене це завжди «Золоті ворота». Які пахнуть середземноморською кухнею, нотками розмарину та базиліку, і таким стійким запахом дерева, що хочеться їх торкнутися, відчути нерівність під своїми пальцями, його тепло і я щоразу не втримуюся підбігаю до них, торкаюся ледь чутно і крокую далі, бо ще один запах веде мене, це запах фарби для фотомашини, там в провулочках маленька фотостудія, а за нею трохи далі якщо пройти ти потрапляєш до напівпідвального приміщення книгарні, в якій пахне завжди свіжопомитою підлогою і книжками. І я б задоволенням там би залишилась, але є ще один запах віденської здоби і храмовий запах ладану Софії Київської і Подолу з його віденською кав’ярнею в цокольному поверсі, в якій можна сидіти годинами замовивши лише м’ятний чай з лимоном. Київ надихає запахами масляної фарби на Андріївському узвозі і запахами тканини: вишиванки, магнітики, прикраси і картини - безліч картин. Ти їдеш ним і посміхаєшся, губишся в строкатості барв, особливо влітку, губишся серед натовпу туристів, які пахнуть дешевим фаст-фудом, лавандою і незнайомими країнами. Наприкінці узвозу тебе заманює запах шоколаду такий тонкий і вишуканий, він лоскоче твої ніздрі обіцяє незабутню насолоду, приманює тебе нотами кориці та цитрини і ти заходиш в кав’ярню згадуючи ще одне місто, таке ж неперевершене і старовинне, як і Київ, ти замовляєш собі каву насолоджуючись частинкою Львову в столиці. Купляєш шоколад зі Львову, щоб привезти своїм близьким людям до Сімферополю і посміхаєшся в очікуванні їх усмішок адже лише ти можеш привезти частку Львову з Києву.
Їдеш до Контрактової площі блукаєш провулочками, питаєш дорогу у стрічних міліціянтів і посміхаєшся, твердо знаючи, що в будь якому випадку, якщо ти знайдеш хоч одну станцію метро ти не заблукаєш, відкриваєш для себе нові запахи: в переходах запах молочної кукурудзи, в незнайомих провулочках зовсім несподіваний запах заточених ножиць такий металічний і запах котів та молока і той ж лаванди від старенької, яка виходить з під’їзду з камерами нагляду і міцними дверима годувати тих ж котів. Всотуєш цю безліч неймовірних запахів і тобі хочеться кричати від щастя, але не кричиш, бо знаєш, що того самого запаху, який є в іншому місці тут у Києві ти ніколи не знайдеш, навіть натяку.
Бо там в Сімферополі він є, бо саме там є людина, яка пише вірші, працює, а може шукає цікавих пригод. Та людина пахне карамеллю, сиром, солоним морським вітром і зеленою травою, запахом, який ти ніколи не з чим не сплутаєш, запахом, який є для тебе найбажанішим. Та людина пахне всім чим тільки можна хотіти в цьому світі.

@музыка: Beth Gibbons and Rustin Man – Show

@настроение: хворе-видужувальне