• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
00:54 

Майбутнє

Друга година ночі, я прокидаюсь від дзвінка. Мій кіт зістрибує з підвіконння. За вікном йде дощ, в кімнаті задуха. Я беру стільниковий - це Антоніна.
-Так. - я роблю глибокий вдих і куйовджу волосся біля потилиці, щоб прокинутись.
-Мені страшно. - в слухавці тремтить її голос.
-Що таке? Що сталося? Мені приїхати? - я швидко ставлю питання. А потім мене накриває від її спогадів, штормовим вітряним подихом. І я відчуваю, переживаю чужі - не свої спогади. Дихання біля вуха, табак і біль. І нерозуміння Тоні. Біль здається скрізь, розриває навпіл моє, тобто її тіло. Але попри біль мені так страшно, що я заклякла, немає змоги бодай скрикнути. Або відштовхнути того, хто навалився на мене. Кров на білій спідниці, яку вона обирала з мамою. В легенях ледь жевріє повітря, дихати не хочеться. Робиш вдих ледь чутний і разом в ніс вдаряє парний запах крові і солоний, гіркий запах чужого поту. В роті ці запахи змішуються в стально-гіркий присмак, слина стає вязкою і хочеться сплюнути. Лише скулиш жалібно, а потім все обривається ніби, вимкнули світло. В очах темнішає і провалююсь у прірву, не відчуваєш опори і одразу шух. Голова наче з цегли, не хочеться розплющувати очі, але потрібно встати. Встаєш механічно і важко. Голова наче з цегли, не хочеться розплющувати очі, але потрібно встати. Встаєш механічно і важко. Чіпляєшся пальцями за стіну і ідеш. Крок і ще один, попри біль. На вулиці сутінки укутують будинки, небо таке сіро-рожеве, що можна залюбуватися. Плентаєшся додому: під’їзд, ключі, двері - все це дається важко. Не потрапляєш до замку з першого разу. Батьків, як завжди немає вдома. Ванна кімната доволі простора. Знімаєш речі і кидаєш до смітника, Вода в ванні гаряча, шкіра розпарена і червона. Дивишся без інтересу на синці на плечах, треш їх губкою ніби це фарба, яку можна стерти. Синці не стираються, так само, як і спогади. Відчуваєш себе брудною з маківки до самих пят. А потім ти бачиш лезо від станка для гоління. Швидко здіймаєшся на ноги ковзаєш ледь не впавши до ванної знов. Підходиш до скляної полички і обережно береш лезо двома пальцями, пробуєш чи гостре, проводиш пальцем по ньому. Кров проступає краплями граната на подушці пальця, вдаряє в нос, не такий запах, але все одно тебе мутить. Ти судомно видихаєш. Сідаєш в ванну і робиш перший надріз на руці, кров маленькою червоною змійкою біжить від зап’ястка в воду, вода стає рожевою. Інший зап’ясток ще одна червона змійка. Ти заплющуєш очі, готовий провалитися в солодку дрімоту. Темрява наче тепла ковдра тиха і спокійна. Сильні руки підхоплюють тебе під пахви, висмикують вже з холодної води. З далеку, ніби з під товщі води ти чуєш істеричні схлипи мами. Ти мотаєш головою, щоб позбутися їх. Але це твоя дійсність, останнє, що ти відчуваєш це горизонтальну поверхню на яку тебе поклали.

@темы: майбутнє, околоста

11:40 

Подруги 2

Вона дивиться в дзеркало на свої ключиці, проводить по ним короткими пальчиками. Темноволоса дівчина підходить до неї і питає: Що це таке ти робиш?
-У мене негарні ключиці. - зітхає дівчина.
-До чого тут ключиці? - всміхається брюнетка і закатує блакитні очі до стелі.
-Розумієш Антону подобаються ключиці яскраво виражені. - дівчина прибирає каштанове пасмо за вухо і повертається до подруги.
-Бажано, - протяжно каже темноволоса - не майся дурю це раз і по друге твій Антон просто козел: він що з початку не бачив яка ти. І взагалі - робить вона наголос - люди кохають за те що в середині, а не за зовнішність.
-Тобі легко казати, Марто. - з докором промовляє Бажана. - Ти струнка і у тебе тих чоловіків, хоч греблю гати. А я маленька, пухкенька і пальці обрубки.
Дівчина підтискає губи її сірі очі наповнюються сльозьми, обличчя червоніє. Марта підходить до неї і обіймає.
-Дурко-ревко ти така гарна. В тебе найглибші сірі очі. Найкрасивіше і наймякіше каштанове волосся, яке я бачила за життя. А ще ти граєш на гітарі наче Сарсаваті.
-Ти хочеш сказати що у мене чотири руки? - питає ображено дівчина. Цілком в її дусі знати міфологію і не розуміти метафор.
-Ні. Ти так само божественно граєш.
-Дякую. - Бажана відсторонюється витирає сльози, намагається посміхнутися.

@темы: околоста, випадкове

10:06 

Подруги

Ось вона стоїть на кухні в футболці якогось з її чоловіків, по всій робочій поверхні столу валяються шкаралупи, то тут, то там плями від молока. До кухні входить інша дівчина, обводить поглядом свою розгромлену кухню і сідає на табурет притуляється спиною до стіни. Дівчина прикриває очі і дивиться з під вій на іншу. Інша висалапує кінчик язика від передсердя і збиває інгредієнти до омлету в омлет. Вона не помічає свою подругу, запалює комфорку - обпікає пальці запальничкою, ледь не випускає з рук миску з омлетом. З губ злітає "трясця". Та що сидить на табуреті стримує смішок і питає: Ти хоч готувати вмієш?
Та до якої звернулися обертається, виставляє вперед підборіддя і з усією рішучістю каже: Я прочитала рецепт і бачила, як ти готуєш.
Цілком в її дусі, прочитати інструкцію і зробити по ній.

@темы: околоста, випадкове

14:10 

Прірва поміж світами

Взагалі у Драконів, як у вищої харчової ланки не було на Землі ніяких суттєвих, навіть можна сказати серйозних ворогів. Але не права буде та людина, яка думає, що дракони живуть лише в нашому світі. Драконам і потрібна була подоба драконів, щоб можна було літати поміж світами. Також в них були Дари - Дари Драконів: хтось міг творити словом, хтось музикою, а хтось міг грати на променях сонця, щоб вселяти віру в різних істот, одному з Родів Драконів Ярослава було даровано допомагати новому життю, або ж підтримувати ледь жевріюче життя і відновлювати рід будь-яких живих істот. На жаль цей дар мав і зворотній бік, за цим родом і полювали перевертні. Перевертні жили в іншому світі мали Дар перетворюватись на різних живих тварин. Іноді когось з Родів перевертнів викидувало на Землю звідси і легенди та міфи про перевертнів. Правда більшість яких немає справжнього підґрунтя під собою. Був Рід Вовків - вовкулаки, Рід Котів - котолаки, Рід Зміїв. У кожного також були Дари перевертнів поза тим що вміли вони перетворюватись згідно роду на істот Заступників, але також були наділені їх якостями, вовки були берсерками мали сувору вдачу, цей рід був воїном. Коти були наділені красою та творчістю. Змії ж розумом. Коти не втручалися взагалі в політику їх Світу Мари, в той час як Вовки завжди воювали зі Зміями. Але напередодні великої битви не можливо залишитися осторонь нікому.
Також можна окремо висловити зауваження, що Дар життя наділяв драокнячу кров, і найголовніший орган який качає кров - серце, здатністю відновлювати рани, та навіть відновлювати тіло з душею після смерті.

@темы: Дракон, околоста

12:21 

Діалоги. Частина сьома

Д - Я на тебе злий.
Я - Я не хотіла вибач.
Д - Я так зроблю, що твоя Джек буде ревнувати.
Я - Що ти зробиш?
Д - Будеш ходити з шаликом.
Я - Ти такий кровожерливий. Правда вона чудова.
Д - Ага чудова. Ви зустрічаєтесь?
Я -Ні просто ми друзі.
Д - Ой сумніваюся я.
І далі монолог про те чому він сумнівається. Гарні теорії, чому мені подобається Джек і чому ми зустрічаємося посміхнули. Равлики, вони такі равлики.

@темы: діалоги

23:27 

Крила татоша

Татош в українській міфології кінь з крилами.
А ви колись гладили крила в татоша, відчували м'яке пір'я під своїми долонями? Дивились в вологі очі. Відчували тепло від його крил. А відчували запах пташино-тваринний так ніби ваніль і корицю змішали з кардомоном. Обіймали за сильну шию і заривалися в крило усією рукою, пальцями, щоб відчувати легкий пух наче лебедячий. Торкнутися шкіри з пір'ям і пухом, відчути пульсацію крові. Погладити крила у основи там звідки вони ростуть. Отримати пчхи від татоша, коли натиснути на крила трохи сильніше.

@темы: моє, татош

23:12 

Ранкові випадки

Ранкові випадки породили декілька жахливих химер в мої дійсності. Мене поцілували в носа, а я заклякла. Чоловіки це взагалі страшно, навіть, якщо вони друзі. Випадок зовсім страшний до мене торкнулися і не так щоб легенько ні. Мене взяли за плече, так як беруть коханку. Він нависав наді мною в маршрутці, захотілося скинути руку і врізати з усієї дурі по мордяці. -Передай за проезд - сказав він. Я кинула руку і пересіла в іншу маршрутку, вона була напівпорожньою. Тому у мене був ступор, коли мене по дружньому поцілували в ніс. Страшно, так страшно. А потім після бабусі, коли йшла додому я побачила мертву кицю точніше рештки: череп та хребет і клапті хутра на кістках пожовклих від часу. Не люблю химери, намагаюся вгамуватись.

@темы: відчуття, моє

15:39 

Занадто

Я занадто переоцінюю деяких людей. Він вчора дивився осудливо. Не варто так більше робити.- каже він тихо і віддає книжку. Дістає її з-за спини. Мої пальці самі по собі розтуляються. Всі сміються. Я йду читати на лавочку. Він іде за мною. Я це відчуваю. У нього іноді нечутні кроки. Він сідає поруч. Паланік і він це вже занадто. Я повертаюся і бачу в його очах те, чого не хочу. І знання накриває наче хвиля шквального вітру. Я знаю, що він дозволяє мені його кривдити, він навмисно провокує, йому подобається те що я йому даю. Він хоче щоб я його контролювала. Але я цього не хочу. Я хочу бути вільною, а контролювати когось це велика відповідальність це контролювати і себе, щоб не завдати шкоди.

@темы: моє

15:22 

Death like upper bliss at modern nowdays literaly circles

Смерть, як найвище блаженство в сучасних літературних колах. Смерть, як перехід на найвищий рівень буття в небутті. Я або заплуталась, або заїбалась і третього не дано.

@темы: моє

12:33 

Mads Mikkelsen/Чудовий Мадс і новий фотосет

14:38 

Діалоги . Частина шоста.

Т - Він чудовий.
Я-Угу.
Т - В нього є почуття гумору і в нього тату.
Я - Угу.
Т вже надривно - Ти можеш хоч якось відреагувати?
Я - Я можу приїхати туди і натовкти йому пику. Це для тебе реакція?
Т- Ти кепкуєш?
Я - Так я уже зранку в такому гуморі.
Т - Та що сталося?
Я - Ми розлучились хвилину тому, ти забула?
Т - Ти можеш бути не такою скотиною хоча б раз в житті?
Я - По телефону я завжди така.
Т - Це натяк?
Я -Пряміше я й сказати не могла. Не люблю натяків.
Т - Тобто я по твоєму скотина.
Я - Якщо я скажу можливо ти кинеш слухавку?
Коротке піі, вона нарешті поклала слухавку.
Запис на бусі "Залишимось друзями" і моя відповідь "Авжеж, якось погуляємо по Севасу=)"

@темы: діалоги

20:53 

Май изврат

Автор: ale.laska
Фэндом: Hannibal NBC
Персонажи: Уилл/Ганнибал
Рейтинг: НЦ-17
Жанры: слэш, психология
Предупреждения: очень странное видение автора на отношения персонажей. Я вас честно предупредила ага. и еще небечеННо.


Рискните прочитать тут

11:42 

Дракон 2

Дракони єдині живі створіння з казок, які змушували тебе захопливо завмирати і роздивлятись книжки з ними, читати запоєм, тужити, коли вони помирали. Ти завжди хотіла собі дракона. Вільного, чарівного, сильного, незалежного, кровожерливого Дракона.
- Завжди мріяла собі завести чоловіка на кухні – посміхаєшся ти йому.
Він ковзає поглядом по твоєму обличчю, шиї, ключицям, грудям, і ти відчуваєш шкірою, тепло його дотику, ніби він пестить тебе пальцями, долонею, всією рукою. Тобі стає жарко і ти швидко ховаєшся в ванній. Вмикаєш холодну воду і вмиваєшся, дивишся на себе в дзеркало, помічаєш майже багряні засоси на шиї і ключицях, синці на своїх зап’ястках, півмісяці від його зубів на своїх плечах. Намагаєшся згадати, коли ти встигла всі ці подаруночки отримати. Краплі води стікають по твоєму обличчю. Проводиш по ньому розкритими долонями стираючи воду. Спалах в голові.
Тобі чотирнадцять років, ти розповідаєш про своє захоплення другу.
-Дракони! – вигукує здивовано твій друг Тамерлан.
-Так – ствердно киваєш йому.
-Добре – він відкриває свій бездонний наплічник і дістає зошита і починає читати: Перш за все, дракони мають певний статус . Цей статус туманний і ледве пояснюється, проте він є. Про це свідчить розповсюдження міфів про драконів. Дракони існують зазвичай в гірських районах, сплять на золоті, харчуються незайманими дівчатами.
-Сніданок, готовий янголе – гукає він і це вириває тебе зі спогадів.
Ти витираєш обличчя рушником, відкриваєш двері і повільно виходиш з ванни. Чоловік підходить бере тебе за шию, пестить потилицю і цілує в губи. Його теж звуть Тамерлан, так само як і твого друга дитинства. Тільки от він зовсім не чорнявий. В нього світло-русяве волосся зачесане в досконалу зачіску, ніби він щойно з перукарні. Сірі наче криця очі і жорстоко-окреслена верхня лінія вуст. В нього впевнені рухи і жорстокі пальці. Він втискує тебе в себе, так що між вами немає жодного міліметру вільного простору. Ти здаєшся під його напором, жужмиш його сорочку, яка без жодної складки заправлена в штани. Він відривається на хвильку від твого роту, щоб вдихнути і знов накидається на тебе з поцілунком. Ти тягнешся на зустріч, ви стукаєтесь зубами, він облизує язиком твої зуби, піднебіння поглиблює поцілунок. Як раптом ваше уривчасте дихання перериває дзвінок його стільникового.

-Тато, я не хочу ночувати у тітки
-Але я не можу тебе залишити одну, маленька – чоловік лагідно посміхається до доньки – Збирайся.

-Вибач- він видихає тобі у рота і дістає телефона з кишені.
Ти з цікавістю зазираєш, в намаганні подивитись, хто абонент. Тамерлан сідає на стілець.
-Так слухаю – його голос змінюється в ньому чутно лагідний бриз морського узбережжя.
Людина, яка на тому конці дроту, йому дуже дорога. Ти обережно йдеш до своєї кімнати, щоб не підслуховувати, в горлі застрягає комок, а до очей підступають сльози. З тобою він так не говорить. В кімнаті його піджак висить на спинці стільця, ти проводиш пальцями по його коміру. Дивишся на долівку на безлад з твоїх речей, підходиш до шафи і вдягаєш першу ліпшу футболку. Виходиш з кімнати. Він сидить на стільці, зціпив руки.
-Це була донька – говорить він тобі.
-Донька – вигукуєш ти здивовано.
Тамерлан трохи піднімає брову вгору, ніби це те чого не потрібно пояснювати, ніби ти все про нього знаєш.
-Ти не казав, що в тебе є донька – ти переступаєш з ноги на ногу, виправдання звучить в твоєму голосі.
- Їй чотирнадцять років. Вона зараз у тітки, моєї сестри – спокійно відповідає він на твої невиказані питання.
-Вибач, я…-ти не договорюєш, бо не находиш слів.
-Не варто. Їж – він трохи повертає голову в бік столу.
Ти лишень зараз помічаєш стіл і завмираєш. Салат з фетою і червоними помідорами, яйця пашот, тости, малиновий джем. Звідки все це ти не розумієш, бо точно пам’ятаєш, що окрім сиру і пакета молока у тебе в холодильнику більше нічого не було. Але під його поглядом слухняно сідаєш за стіл.
Береш виделку і розумієш сніданок на одну особу.
-А ти?
- Виявилось мені треба йти – його голос не змінюється, тобі здається, що йому не шкода.

Дракон розправляє крила, піднімає пику в бік холодного місяця. В його очах, кольору гречаного меду, відображається молодик.

Ти підтискаєш свої вуста ображено, поміж брів виникає зморшка. Відкладаєш виделку.
-Мій піджак- говорить Тамерлан встає зі стільця.
Підстрибуєш наче на пружині і ідеш за його піджаком хочеться повити, побити його кулаками. Замість цього приносиш йому піджак. Він забирає його, елегантно вішає на згин ліктю і йде до дверей. Вже на виході не повертаючи голови каже: Сьогодні о восьмій вечора в «Марьіній рощі» ми вечеряємо, одягни сукню.
Двері зачиняються. Ти нарешті робиш видих, тебе пробивають дрижаки, намагаєшся вирівняти дихання. Сльози повільно котяться по щокам. Ти обпираєшся на стілець, притискаєш вузьку долоню до лоба. Розумієш, що тільки-но Тамерлан сказав, що ви ще раз зустрінетесь. Лунає дзвінок твого стільникового. Зриваєшся в пошуках телефону, боляче б’єшся великим пальцем ноги об поріг, чіпляєш плечем двері, знаходиш його.
-Так – видихуєш в трубку, кусаючи щоку, щоб не заплакати.
- Янголе, ти ж снідаєш – це Тамерлан.
-Ні- і одразу говориш виправдовуючись – ти ж подзвонив.
- Поснідай. Коли буду вдома я тобі подзвоню.- його ніби-то не цікавить твоя відповідь, він кладе слухавку.
Навіщо він назвав тебе янголом. Адже ти зовсім не схожа на цих нудних гарних створінь. В тебе карі очі і безбарвні вії, волосся кольору спілих каштанів.

- Янголе мій- у твоєї матінки лагідні руки, вона обіймає тебе.
-Я не янгол – ти тупаєш своєю маленькою ніжкою.
-А хто ж тоді? – дивується вона.
-Я принцеса – пояснюєш.
До принцес завжди прилітають дракони.

@темы: дракон, околоста

13:26 

Потреби

Йому просто потрібен хтось, щоб не заблукати в цьому життєвому просторі.
Їй просто потрібен хтось,щоб життя було не нудним. Вона втомилася бачити своє майбутнє.
Їм потрібна вона, щоб підтримати їх, бо в неї є одна чудова риса - вміння слухати.
У кожного свої потреба. А їй от просто потрібна гаряча чашка чаю і спокій. Вона згортається калачиком і накривається ковдрою з головою - засинає.

@темы: моє

10:18 

Діалоги Частина п'ята

Н- Про кого ця жесть з драконами.
Я - Тобі не подобається? Я думала це гарно.
Н - Просто можливо у мене комплекс Електри, але таке враження, що вона з татом розмовляє.
Я - Що-о-о-о...

@темы: діалоги

08:54 

Дракон 1

Надихнулася цим
Чоловіча спина на кухні зранку. Стукіт ножа об дошку. Запах чужого парфюму на твої подушці. Ледь продираєш очі, щоб знов заснути. Звук ножа дратує. Ти встаєш легка наче повітряна кулька і прямуєш на кухню, а там чужа чоловіча спина і красиві сильні руки нарізують помідор, ніж рівномірно стукає, сік з помідора стікає по пальцям червоний наче твоя кров. Ти закусуєш губу і просто дивишся зачаровано. Він повертається його очі холодні наче Антарктида. Куточек губ його піднімається в вітанні. І ти раптово відчуваєш себе беззахисною, розумієш, що зовсім неодягнена, проводиш нервово рукою по волоссю.

-Тато, а лицарі бувають в справжньому житті?
-Якщо ти в них віриш, то так.
-А дракони?

Він посміхається вже всім обличчям верхня губа його трохи піднімається оголив рівні, трохи жовтоваті зуби.
-Скоро буде сніданок - каже він захриплим від сну голосом.
І раптово ти усвідомлюєш, можливо лицарів в справжньому житті і немає, але дракони точно існують.

@темы: Дракон, околоста

16:18 

Нове з уподобаннь по Ганібалу

12:44 

Мате

Саме в дванадцять років Слава зрозуміла, що краще вона б народилася хлопчиком.
Вона, як миша проковзує до своєї кімнати, її сусідки по кімнаті з табору вже сплять. Слава бере рушника і так само не чутно, щоб нікого не збудити іде в кінець коридору до душової. Вона притискається до стіни і намагається дихати, тіло її не слухається, по шоках біжать сльози, грудна клітина часто-часто здіймається. Вона намагається набрати повітря в легені, але груди стискає ніби жорстким ланцюгом.
-Дихай, дихай – шепоче вона ледь чутно крізь сльози, гучно схлипуючи.
Кусає тонкі губи, б’ється головою о кахлі. – Дихай!
Тонкі пальці мнуть рушника, ноги підгинаються і вона сковзає по стіні біля раковини. Опускається на холодну долівку. Ховає обличчя в рушнику ще раз схлипує – її дуже боляче. Нарешті дівчина випрямляється і встає. Буквально зриває з себе легеньку сукню і все інше, вішає рушника і йде до душу. Відкриває кран – вода холодна. Вона стоїть під тонкими струмінцями в намаганні забути сьогоднішній вечір. Немає спогадів, у неї насправді немає спогадів. Лише відчуття провини і болю і ще бруду – рве її груди. Відчуття чужих рук, які затискають плечі, але не так сильно, щоб зробити боляче, а лише в намаганні утримати від втечі. Чужий подих біля вуха хрипкий з домішкою дорогих цигарок. Біль спалахами, такими місцевими, нестача повітря. Сльози ніби розплавлений віск свічки по щокам, бо це неможна витримати. І порожнеча в голові. Слова « я тебе проводжу» прокатуються в ції порожнечі громовими розкатами.
-Ні – вистачає її сил сказати і вона розвертається біжить геть.
Слава не хотіла цього, її просто подобалося розмовляти про футбол, її просто набридли сусідки по кімнаті, які весь час сперечалися про нові серіали і якісь хлопчикові американські групи накшталт «Backstreet Boys». Вона їх не розуміла. А він був цікавим в нього були такі ж уподобання як і у неї, він розбирався в техніці і машинах. Вона знала, що не можна залишатися на вечір у вожатих, тим більше залишатися наодинці з вожатим, всі інші кудись пішли. Але з ним було весело, по справжньому весело. Вона просто не помічала його поглядів та жестів чи не розуміла їх значення.
Чого лише людина не зробить, щоб позбавити себе нудьги.
Вона закриває душ і відчуває озноб, ледь переставляючи ноги виходить з кабінки. Розтирає шкіру так щоб вона почервоніла, зуби стукотять одне об одного. Вона збирає речі і прямує до своєї кімнати, там в душовій вона залишає свої відчуття і спогади про те що з нею було. В голові знов порожнеча, втома накриває невидимою ковдрою її плечі, вони опускаються.

@темы: моє, околоста

11:05 

Новинки українського кіно "Поводир"


В основі сюжету фільму – мандри Радянською Україною американського хлопчика та укрїнського сліпого музиканта.
Події фільму відбуваються на початку 1930-х років в УРСР у драматічні часи індустріалізації, колективізації, голодомору та знищення інтелігенції.
Американский підприємець Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічний сином Пітером приїздить до Харкова. У США – депресія, злидні, тому Шемрок планує виміняти в Союзі трактор на зерно. Майкла з сином зустрічає спеціаліст по роботі з іноземцями на ім’я Володимир, який робить підприємцю надзвичайно вигідну пропозицію – Майкл залишається в Радянській Україні, отримує добру роботу, але за це має називати себе американським комуністом, який приїхав будувати тракторний завод. Так Майкл із сином стає частиною радянської пропаганди.
Під час святкування з нагоди випуску першого трактора, один з керівників республіки нишком передає Майклові секретні документи про заплановані в Україні репресії і просить передати їх британському журналісту на ім’я Гарет, який працює у Москві. Наступного ранку, по дорозі на вокзал, Майкл ховає папери у книжці Пітера. Але в поїзді на Майкла нападають, і хлопчик стає випадковим свідком убивства батька. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів – завдяки сліпому бандуристу Івану Кочерзі.
Органи безпеки у Москві фабрикують справу про вбивство “американського комуніста в Харкові”, звинувачують у цьому місцеве партійне керівництво та починають репресії. Володимир отримує наказ за будь-яку ціну знайти хлопчика і документи.
Тим часом Пітер пристає до сліпця і стає його поводирем. Разом з кобзарем, подорожуючи Україною, хлопець дуже швидко дорослішає, переживає радість і тугу, пізнає горе і смерть, знаходить дружбу і розуміє, що таке відданість…
Взимку 1934 року сліпця Івана Кочергу разом із іншими кобзарями страчують під Харковом. Пітер лишаться єдиним живим свідком тих трагічних подій…
Джерело: povodyr.com

@темы: фільми, українське

15:48 

Гальмо

Гальмо. Ну чесно, як можна відповідати на повідомлення на наступний день. Як можна забувати про те що я запрошувала її на цю подію вже тиждень. Як можна дзвонити о другій ночі і питати мене про мою роботу, коли вона знає, що я її шукаю.

@темы: моє

мій простір

главная